Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Тепер адвокатам доведеться пильнувати, аби у запалі дебатів не перетнути межу, за якою їхні дії можуть розцінити як зловживання.
Унаслідок проведення процесуальної реформи було встановлено відповідальність сторін за зловживання своїми правами та обов’язками. Де пролягає межа, що відокремлює ефективний захист інтересів клієнта від неправомірних дій і які наслідки матиме її перетинання? Спробуємо розібратися.
Загальні підстави відповідальності
Цивільний та Господарський процесуальні кодекси, а також Кодекс адміністративного судочинства в редакціях, які діяли до 15 грудня 2017 року, передбачали обов’язок сторін добросовісно користуватися належними їм правами і виконувати процесуальні обов’язки. На підставі такого законодавчого підходу науковці доходили висновку, що невиконання особою, яка бере участь у справі, такого обов’язку має кваліфікуватись як зловживання правами.
Втім, 3 жовтня 2017 року Верховна Рада прийняла закон «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VIII. Ним запроваджено механізми запобігання зловживанню процесуальними правами.
Цей акт, як указано в пояснювальній записці до відповідного законопроекту, прийнято з метою подолання процесуальних проблем, які перешкоджають ефективному судовому захисту в Україні. Серед них називалися низький рівень правової культури учасників процесу, зловживання процесуальними правами та невиконання процесуальних обов’язків, поєднані з неефективними заходами відповідальності за порушення правил судового процесу.
Нині однією з основних засад цивільного, господарського та адміністративного судочинства визначено неприпустимість зловживання процесуальними правами (п.11 ч.3 ст.2 ЦПК, п.11 ч.3 ст.2 ГПК, п.9 ч.3 ст.2 КАС). Утім, законодавчого визначення поняття «зловживання процесуальними правами» немає. Процесуальні кодекси передбачають лише невиключний перелік дій, які можуть бути визнані як зловживання (ч.2 ст.44 ЦПК, ч.2 ст.43 ГПК та ч.2 ст.45 КАС).
Виходячи зі змісту завдання судочинства (ч.1 ст.2 ЦПК, ГПК та КАС), а також норм ч.2 ст.44 ЦПК, ч.2 ст.43 ГПК та ч.2 ст.45 КАС, залежно від конкретних обставин зловживанням є дії, які суперечать завданню судочинства, тобто такі, що йдуть у розріз зі справедливим, неупередженим та своєчасним розглядом і вирішенням спорів (справ) задля ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів учасників справ.
Отже, вказані положення визначають лише загальні підстави застосування до учасників процессу заходів процесуальної відповідальності.
Залишення без розгляду або повернення скарг, заяв, клопотань
Законодавець не вказав, про які саме заяви і скарги може йтися у цьому випадку. Тож існують думки, що це стосуватиметься не тільки подання скарги на рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чиним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішене судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, спрямованих на затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення (п.1 ч.2 ст.44 ЦПК, п.1 ч.2 ст.2, ст.43 ГПК, п.1 ч.2 ст.45 КАС), а й позовних заяв.
Утім, такий висновок може бути передчасним. Адже процесуальні кодекси містять чіткий та виключний перелік підстав для повернення позовної заяви, про що суд виносить відповідне рішення, яке може бути оскаржене (ст.185 ЦПК, ст.174 ГПК, ст.169 КАС).
Разом з тим такий захід відповідальності може застосовуватися лише у наведених вищевипадках. Йдеться про оскарження рішень (ухвал) судів, які не можуть бути оскаржені окремо від рішення по суті, подання інших скарг (заяв). Адже подання подібних заяв не матиме наслідків для розгляду чи вирішення справи, крім його затягування. До них можуть належати заяви про відвід, подані із порушення мпроцесуальних строків і без обґрунтування винятковості випадку (ч.3 ст.39 ЦПК, ч.3 ст.38 ГПК, ч.3 ст.39 КАС); клопотання про приєднання до матеріалів справи доказів із порушення мпроцесуальних строків і без надання заяви про їх поновлення (ст.83 ЦПК, ст.80 ГПК, ст.79 КАС); заява про привід свідка щодо особи, яка не підлягає приводу (ч.4 ст.147 ЦПК, ч.2 ст.148 КАС), інші заяви, що прямо порушують вимоги процесуального закону.
У цьому контексті цікавим видається ухвала Деснянського районного суду м.Чернігова від 12.08.2018 (справа №750/8456/17). Так, суд на підставі ч.3 ст.44 ЦПК повернув заяву відповідача про роз’яснення рішення, визнавши її подання зловживанням процесуальними правами. Адже заяву було подано щодо роз’яснення рішення, яке не набрало законної сили, що суперечить вимогам ст.271 ЦПК.
Забезпечення видатків
У випадку подання позову, що має ознаки завідомо безпідставного, або такого, в якому предмет спору відсутній чи є штучним, може бути застосоване забезпечення та попередня оплата судових витрат (ч.4 ст.135 ЦПК, ч.4 ст.125 ГПК).
За клопотанням відповідача, який вважає, що позов містить ознаки завідомо безпідставного або інші ознаки зловживання правом на позов, суд має зобов’язати позивача внести на депозитний рахунок кошти для забезпечення можливого відшкодування майбутніх витрат відповідача на професійну правничу допомогу та інших видатків, які йому доведеться понести.
З огляду на оціночний характер такого поняття, як «завідомо безпідставний позов», надання суду права застосовувати такі заходи забезпечення може призвести до зловживань.
Слід зауважити, що при розгляді справ в адміністративному судочинстві такого заходу відповідальності за зловживання процесуальними правами не передбачено з огляду на суб’єктний склад учасників справи.
Розподіл судових витрат
Судові витрати можуть повністю або частково, незалежно від результатів вирішення спору, покладатися на сторону, яка зловживала процесуальними правами (або це мало місце з боку її представника), або якщо спір виник унаслідок неправильних дій сторони (ч.9 ст.141 ЦПК, ч.9 ст.129 ГПК, ч.9 ст.139 КАС).
Ця норма спрямована не тільки на забезпечення дисципліни під час розгляду справи, попередження зловживання процесуальними правами, а й на дотримання дисципліни сторонами та їх нєвідповідальне ставлення під час виконання зобов’язань, невиконання яких і стало передумовою для розгляду відповідного спору.
Попередження і видалення із зали засідання
Такі заходи, як попередження і видалення із зали засідання, передусім спрямовані на дотримання порядку. Так, процесуальні кодекси передбачають, що за порушення порядку або невиконання розпоряджень судді (головуючого) до учасників процесу та інших присутніх застосовується попередження. У разі ж повторного вчинення зазначених дій — видалення із зали засідання (ч.1 ст.145 ЦПК, ч.1 ст.133 ГПК, ч.1 ст.146 КАС).
В ухвалі від 23.01.2018 (справа №2/639/3358/16ц) Ленінського районного суду м.Харкова вказано, що суд видалив відповідачку із зали засідань до закінчення розгляду за неодноразове порушення порядку та невиконання розпоряджень головуючого.
Суд двічі виносив ухвали про оголошення попередження відповідачці. Однак вона заявила, що відмовляється підкорятися розпорядженням головуючого, не згодна з процесуальними діями судді, яка порушує її права. Більше того, для захисту своїх прав вона викликала поліцію та вимагала оголосити перерву.
Штраф і окрема ухвала
Ще одним видом заходів процесуального примусу є штраф (ст.148 ЦПК, ст.135 ГПК, ст.149 КАС). Про застосування такого заходу суд виносить ухвалу, що оформлюється окремим документом. Вона може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Зогляду на те що, за загальним правилом, ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, складним видається питання наслідків апеляційного оскарження. Зокрема, у випадку скасування судом вищої інстанції такої ухвали, якщо штраф уже був стягнутий.
Миронівський районний суд Київської області 5.02.2018 постановив у цивільній справі ухвалу (справа №371/1079/17), визнавши клопотання представника відповідача (адвоката) про залишення позову без розгляду через повторну неявку позивача зловживанням процесуальними правами. Також на адвоката був накладений штраф — 0,3 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Останнім заходом процесуального примусу є винесення окремої ухвали. Це не є новелою, протее процесуальні кодекси містять додаткові підстави для цього.
Постановити окрему ухвалу суд може у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов’язків, неналежного виконання професійних обов’язків (зокрема, якщо підписана адвокатом позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом (ч.2 ст.262 ЦПК, ч.2 ст.246 ГПК, ч.2 ст.249 КАС). Така ухвала надсилається органу, до повноважень якого належить притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності, із зазначенням строків для надання відповіді та її виконання.
У згаданій справі №371/1079/17 суд також постановив окрему ухвалу щодо адвоката. Зокрема, звернувся до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатів Київської області стосовно розгляду питання про притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності за можливе вчинення дисциплінарного проступку, передбаченого ст.34 закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», у зв’язку із зловживанням ним процесуальними правами, визначеними ст.ст.43, 64, 257 ЦПК, унаслідок чого він порушив заборону на введення суду в оману.
На жаль, в Єдиному державному реєстрі судових рішень наразі відсутній повний текст цієї ухвали. Втім, нові процесуальні кодекси не містять обмежень щодо одночасного застосування кількох заходів процесуального примусу, включаючи постановлення окремої ухвали.
Задля потреб судочинства
Насамкінець зазначимо, що як зловживання слід розглядати використання учасниками процессу своїх суб’єктивних процесуальних прав з метою, яка суперечить завданням удочинства. Попри те що не всі положення нових процесуальних кодексів є однозначними та чіткими, запровадження такого інституту є однією з потреб судочинства.
Регламентування таких питань на законодавчому рівні дозволяє:
Разом з тим добросовісне виконання сторонами процесуальних прав і обов’язків кореспондується з обов’язком дотримання процесуальних норм і суддями. Більше того, вбачається необхідність у глибокому і системному розумінні останніми цих норм, аби застосування заходів процесуального примусу не перетворювалося на обмеження прав учасників процесу.
Ефективність запроваджених змін має бути перевірена практикою, що із часом дасть змогу і Верховному Суду висловити свою думку із цього приводу
Джерело "Закон і Бізнес"
_03_03.png)
