Тростянецьким райсудом захищено інтереси особи народженої на тимчасово окупованій території України

27.04.2018 р. Тростянецький районний суд Сумської області розглянув цивільну справу за заявою громадянки Т., заінтересовані особи: Є., Тростянецький районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Сумській області про встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території України.

Підставою для звернення до суду стало виникнення  питання щодо оформлення в органах ДРАЦС свідоцтва про народження доньки. Посилаючись на те, що з приводу отримання свідоцтва про народження вона зверталася до Тростянецького районного відділу ДРАЦС ГТУЮ у Сумської області, де їй було повідомлено, що для цього потрібно рішення суду про встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території, адже державні органи на території України не визнають документів наданих "державними органами" на території не підконтрольній Україні, заявник просить встановити факт, що Є.., батьками якої є: мати Т., батьком Єр., народилася  2016 у селищі Кіровське Кіровського району Автономної Республіки Крим.

З 2015 року  гр. Т. перебуває у шлюбі з гр. Єр. Документом, що підтверджує факт народження доньки є свідоцтво про її народження, яке було видане 2016  р. за місцем фактичного народження дитини - у с.Кіровське Кіровського району АРК.             Також даний факт  підтверджується карткою профілактичних щеплень з дитячої консультації.

Відповідно до ст.ст.315, 317 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом держаної реєстрації актів цивільного стану факту народження. Статтею 317 ЦПК України передбачені особливості провадження у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України. Заява про встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана батьками, родичами, їхніми представниками або іншими законними представниками дитини до будь-якого суду за межами такої території України незалежно від місця проживання заявника.

Відповідно до ст.1 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована територія України є невід’ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України. Датою початку тимчасової окупації є 20 лютого 2014 року.

Згідно п.1 ч.1 ст.3 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій.    

Статтею 9 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.

Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Відповідно до ст.18 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

Відповідно до Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України №789-ХІІ від 27.02.1991 року, дитина має бути зареєстрована зразу ж після народження і з моменту народження має право на ім’я і набуття громадянства, а також, наскільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їх піклування. Держави – учасниці забезпечують здійснення цих прав згідно з їх національним законодавством та виконання їх зобов’язань за відповідними міжнародними документами у цій галузі, зокрема, у випадку, коли б інакше дитина не мала громадянства.

Згідно до ч.1 ст.144 СК України, батьки зобов’язані невідкладно, але не пізніше одного місяця від дня народження дитини, зареєструвати народження дитини в державному органі реєстрації актів цивільного стану.

Відповідно до ст.7 ЗУ «Про громадянство України», особа, батьки або один з батьків якої на момент її народження були громадянами України, є громадянином України. Особа, яка має право на набуття громадянства України за народженням, є громадянином України з моменту народження.

Статтею 13 ЗУ «Про реєстрацію актів цивільного стану» передбачено, що державна реєстрація народження дитини проводиться з одночасним визначенням її походження та присвоєнням їй прізвища, власного імені та по батькові. Походження дитини визначається відповідно до Сімейного кодексу України. Підставою для проведення державної реєстрації народження дитини є визначені центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров'я документи, що підтверджують факт народження. За відсутності документа закладу охорони здоров'я або медичної консультаційної комісії, що підтверджує факт народження, підставою для проведення державної реєстрації актів цивільного стану є рішення суду про встановлення факту народження.

Відповідно до Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України 18.10.2000 року №52/5, ст.317 ЦПК України, у зв'язку з неможливістю виконувати повноваження відділами державної реєстрації актів цивільного стану Автономної Республіки Крим, міста Севастополя та на тимчасово окупованих територіях, та території проведення АТО, проведення державної реєстрації актів цивільного стану, внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення, анулювання здійснюються відділами державної реєстрації актів цивільного стану за межами цієї території.       

При цьому, в практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки», згідно яких, якщо невизнання документів, виданих окупаційною владою, веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян, такі документи повинні визнаватися.

Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. The Republicof Moldova and Russia, 23.02.2016), ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих defacto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. The Republicof Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).

Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про народження особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів народження особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини.

Таким чином, оцінюючи зібрані по справі докази у їх сукупності, суд дій     шов до висновку, що заява гр.  Т. обґрунтована і підлягає задоволенню - судом встановлено факт народження дитини жіночої статі Є., яка народилася 2016 року у селищі Кіровське Кіровського району Автономної Республіки Крим, Україна, батьками дитини є  матір гр. Т. 1989 року народження, громадянка України, батьком  гр. Єр. 1987 року народження, громадянин України.

Пошук в ЄДРСР судових рішень можна здійснити за номером № 588/655/18